Термін «біоетика» для нас вже не новий. Багато медиків часто звертаються до цієї науки для вирішенням специфічних питань, пов’язаних із людським життям та його гідністю. В Україні повноцінно функціонує Школа біоетики Українського католицького університету. Існує чітка позиція Католицької Церкви, щодо питань контрацепції, евтаназії, сурогатного материнства, клонування. А що про це каже Православна Церква? І взагалі, чи існує в православному богослов’ї поняття біоетики?

Про особливості католицької та православної біоетики спілкувалися із Марією Яремою, доктором біоетики, асистентом кафедри богослов’я, яка нещодавно захистила докторську дисертацію з біоетики в Папському університеті Regina Apostolorum.

Чи існує православна біоетика?

Ця тема є контраверсійною. Адже таке питання ставлять перед собою не тільки католицькі, а й православні богослови. Феномен православної біоетики для нас є тотально невідомим. Ми переконані, що біоетика – це реакція світу на проблеми біомедичного характеру. Також приписуємо її тільки католикам й протестантам, з переконанням, що біоетика, як така, відсутня в православному світі. Частково ми маємо рацію: Православна Церква (ПЦ) ще не розпрацювала такої системи біоетичних норм, як Католицька (КЦ). Та православна біоетика все ж таки існує. Нам, східним католикам, важливо зрозуміти, що потрібно не лише знати про її існування, а й з неї черпати та брати певну методологію.

Що ж тоді православна біоетика?

Саме твердження, що біоетика –  частина морального богослов’я для нас видається зрозумілим. Ми цю науку трактуємо, як третю частину морального богослов’я. Насправді, в католицькій біоетиці використовується не богословський, а філософський підхід.

Досить часто можна зустріти таке твердження в документах КЦ: «Біоетика засновується на двох джерелах: на світлі природного розуму та світлі віри». Тому вона є дійсною для всіх і претендує на те, щоби бути універсальною. Щоби надати силу своєму слову КЦ каже, що біоетика дійсна для всіх, а тим паче для вірних. Натомість, православна біоетика робить акцент тільки на  богослов’ї. Тому вона не стане дійсною для всіх. Біоетика, як богослов’я, буде дійсною для тих, хто вірить в Бога. Таким чином такий підхід обмежує коло своїх адептів тільки віруючими і не буде жодним чином перейматися тими, хто поза ПЦ.

То біоетика – моральна філософія чи моральне богослов’я?

Немає чіткого визначення в Католицькій Церкві. Відомий католицький біоетик кардинал Еліос Згречча у своєму підручнику пише: «Біоетика – частина моральної філософії, яка є відкритою на богослов’я». Натомість православна біоетика стверджує, що це частина морального богослов’я, відкрита на філософію. Тож, бачимо зміщення акцентів. Якщо це наука богословська, то вона повинна мати богословські джерела. А ним є традиція Церкви. До традиції відносять Святе Письмо, писання Отців Церкви, канони, літургійні тексти, документи Церкви.

Яким чином сучасні проблеми людства можуть розглядатися традицією Церкви?

Багато специфічних проблем витікають з проблем більш загального характеру, який має стійкі та універсальні принципи та цінності. Не є проблемою те, що в Святому Письмі нічого не згадується про сурогатне материнство та генні модифікації. Це запитання специфічне, яке базується на антропології. І ми здатні зрозуміти, що би сказав богонатхненний автор, якби таке специфічне запитання перед ним повстало. Тому, якщо будемо розуміти біоетичні дилеми, як антропологічні, то побачимо, що традиція Церкви є багатим джерелом для відповіді на них. Будь-які питання сучасної медицини, як стверджують православні богослови, є антропологічними. Проте такий підхід не передбачає, що вірний не здатен буде зробити таку дедукцію і усвідомити правильне рішення. Православна біоетика «зрозуміла», що недостатньо використовувати догматичну методологію. Тому почали використовувати нові методи православної біоетики.

Які особливості православної біоетики?

Принципи православної біоетики – антропологічні (обожествлення – ціль життя людини) та ікономія (не завжди потрібно чітко дотримуватися норм закону та певних канонів з огляду на людську слабість). Другий принцип тісно взаємопов’язаний з першим.

Наприклад, контрацепцію КЦ забороняє однозначно. У ПЦ також однозначно пише про це.  Проте з огляду на те, що ціллю подружнього життя не є дітородження, як на цьому наполягає КЦ, а обожествлення, то чоловік та дружина, один через одного, повинні стати богоподібними, зростати в Бозі. У такому разі існують випадки,  в яких заради того щоби осягнути цієї правдивої цілі буде доречніше не дотриматися норми щодо контрацепції. Тобто така заборона – це норма, яка діє і її важливо дотримуватися тим, які є досконалими християнами. Натомість, якщо парі, яка у вірі слабко утверджена і робить перші кроки в християнському житті, категорично вказати на цю норму, тоді це може її відштовхнути від Церкви. Бо ця норма для них в той момент буде непосильною. Тоді духівники можуть дозволити вживати контрацепцію допоки пара не утвердиться у своїй вірі.

Ікономія не передбачає самодіяльності. Вона має еклезіальний характер, тому на такі полегшення потрібно мати дозвіл від духівника. Інша особливість полягає в тому, що православна біоетика не пропонує абсолютну відповідь. Константинопольській Патріарх Варфоломій каже, що православне богослов’я ніколи не дає остаточну відповідь на питання людського життя і людської природи. Існують такі виміри серця, які перевершують будь-яке поняття чи розуміння. Якщо Бога ніколи не можемо осягнути розумом, то й людство, сотворене на образ Божий, ніколи не можемо повністю збагнути, тож не варто давати категоричних відповідей.

Натомість в КЦ є вирішені питання в документах Церкви, які не підлягають перегляду. Завдання Церкви, за твердження православних, є сформувати і утвердити в Христі людину. Тоді така людина сама буде знаходити правильні відповіді.

У такому разі існують небезпеки: в КЦ більшість вірних не дотримується норм щодо контрацепції, натомість в ПЦ існує проблема свавільного використання принципу ікономії і трактування свободи.

Стаття з веб-сайту Українського католицького університету (ucu.edu.ua)