Уже сплило трохи часу після того, як на філософсько-богословському факультеті УКУ мала місце міжнародна наукова богословська конференція «Богопізнання: Схід-Захід. Догматичні та Духовні Виміри». Однак, хоча ці два дні (9-10 жовтня) воістину інтенсивного «пізнавання Бога» пролетіли швидко, їх плоди переосмислюватимемо ще довго. Це була неординарна подія також тому, що на неї прибули відомі богослови зі США, Великобританії, Італії, Німеччини, Австрії, а у секціях доповідали молоді науковці із України, Польщі, Чехії, Білорусі, Шотландії, США.

Після чудової Літургії у візантійському стилі, конференція почалася зі вступного слова декана д-на Романа Завійського. Він привітав усіх учасників та слухачів конференції, владику Ігоря (Возьняка), Архиєпископа і Митрополита Львівського УГКЦ, якому було потім надано слово привітання, владику Венедикта (Алексійчука), єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ, а також канадського посла до Департаменту з релігійної свободи д-ра Ендрю Беннетта, який, сам будучи греко-католиком, зацікавився конференцією. У своєму слові д-н Роман торкнувся актуальних тем як богословських, так і соціально-політичних реалій України. Зокрема, декан сказав, що через несправедливі історичні обставини наш український богословський голос був заглушений, а богословська  традиція зупинена. Події Майдану показали, що шляхи богопізнання бувають дуже різноманітними. Хтось пізнав Бога у примітивному шатрі на Майдані, де молилися учасники революції. Хтось, можливо,  задумався про Бога, тримаючи зброю у руках на Сході України. Ці обставини часто травматичні, але вони радше екстраординарні, тоді як більшість християн пізнають Бога таки через заглиблення в духовну традицію отців Церкви. Почерпнути з цієї традиції і переосмислити її у світлі «знаків часу» прагнули організатори конференції.

«Тут зібралася плеяда богословів, яких наші студенти раніше могли тільки цитувати у  своїх працях. А тут їх можна побачити «у плоті». Тому використовуйте цю нагоду, щоб підійти, щось спитатися, поділитися контактами. І, можливо, з  таких зустрічей народяться майбутні українські Балтазари, Ранери, Шмемани і Мейєндорфи.» (д-н Роман Завійський)

Далі була відео-конференція з владикою Діоклійським Каллістом Уером, відомим православним богословом. Студенти УКУ мали справу хіба тільки з його книгами, і тому так цікаво було хоча б у такий спосіб відео-звернення мати контакт із ним, почути тембр голосу, глибину думки, підкріплену інтонацією. Владика Калліст говорив про небезпеки відкинення апофатичного підходу у християнській думці, що веде до втрати сенсу божественної таємниці. Зупинився він і на ідеї розрізнення між сутністю Бога і енергіями, між тим, ким Бог є як трансцендентний, і тим, як він діє, як іманентний. Відповідно, суть Бога завжди непізнавана. І це може багатьох шокувати: а як узагалі говорити про щось, чого ми ніколи не бачимо? Владика Калліст пропонує зробити крок далі, не акцентуючи на технічних термінах, таких як «суть» чи «енергія». Він нагадав учасникам конференції про роль і сенс християнського досвіду, який не є лише метафізичною теорією. Наприклад, Григорій  Палама, найбільший натхненник розрізнення між суттю та енергіями, - це  не так філософський богослов, а радше богослов досвіду. Ми тоді пізнаємо Бога, нагадує владика Калліст, коли вступаємо в особистий зв'язок з Ним, однак із відчуттям смиренності перед фактом, що завжди залишиться щось незвідане.

«Парадоксально, Бог є і завжди буде для людей водночас незвіданий, а все ж таки дуже знаний (…) Ми ніколи не зможемо сказати Богові: ти повторюєш Сам Себе. Ми це чуємо знову і знову. Ні. Бог завжди матиме для нас сюрпризи.» (владика Калліст Уер)

Далі настала черга пленарних засідань. Першу доповідь виголосила проф. Терезія Гайнталер, з Вищої школи філософії та богослов’я Санкт Георген у Німеччині, на тему «Христологічні основи пізнання Бога». Це була дуже інформативна доповідь, яка покривала широкий спектр патристичних текстів, у яких, зокрема, ішлося і про роль Христа як Посередника між нами і Богом, і про imitatio Christi – наслідування Христа –  як той шлях, який повинні пройти ті, що хочуть наблизитися до Бога. Проф. Гайнталер – експерт у питанні христологічних дискусій перших століть християнства, тому її доповідь була доброю догматичною базою для наступних презентацій.

Другим доповідачем став проф. о. Джон Пантелеймон Мануссакіс з Коледжу Святого Хреста (США), який виступив із темою «Analogia Entis і богословська герменевтика». Він досліджував питання, яке вже століттями турбує філософів і богословів: наскільки можливо пізнати Бога через аналогію зі сотвореним буттям.  Крім  того, він звертався до проблеми співвідношення нашого знання Бога і Божого знання про нас, а також часто проблематичного вживання самого слова «пізнання» у відношенні до Бога, на противагу до того, що ми називаємо вірою. Проф. Мануссакіс вказав на проблематичність виключного наголосу на апофатиці та ісихазмі, оскільки для нього більш фундаментальним є Слово, Божий Логос, що був від початку, і який передує як ісихії-тиші, так і всякому людському дискурсу про Бога. Без віддавання належного Божому Самоодкоровенню у Слові усяке людське богослов’я було б нічим іншим як антропоморфізмом.

Останнім головним доповідачем першого дня став проф. о. Едвард Фарруджа з Папського Східного Інституту. Темою його доповіді була «Чи може богословський досвід нас ще більше зблизити?» Проф. Фарруджа зосередився на темі єдності між догмою і духовністю – адже ця єдність для багатьох не є самоочевидною. Саме тому, натхнений дослідженням богословського методу у східному богослов’ї, о. Едвард наголошував на необхідності віддати належне так званому «духовному богослов’ю». На його переконання, саме духовність є тим принципом єдності, який тримає вкупі несистематизовані писання Отців Церкви. Коли духовність відірвалася від літургії і катехези і перейшла у «суми богослов’я», первинна єдність між догмою і духовністю була втрачена. І це  має негативні наслідки для нашого богословлення і пізнання Бога. А тут може допомогти свіжий подув з християнського Сходу, адже фундаментальною рисою східного богослов’я є, власне, віддавання першості духовності.

Другий день конференції відкрила своєю доповіддю проф. Р. Дарлінг Янг із Католицького університету Америки на тему «Спілкування з Богом як з Батьком. Євагрій і неясні стежки у богослов’ї». Свою доповідь професор Янг зосередила на маловідомій третій трилогії Євагрія, де йдеться про християнську гнозу і життя просвітленого християнина. На основі вивчення Євагрія проф. Янг акцентувала на тому, як досвід Бога залежить від молитви та аскетичних практик, які відкривають шлях до спілкування з Богом. Тут важливою є тема зцілення своїх бажань, наслідування Христа у його безпристрасності. І тому дуже корисними є писання Євагрія про те, що у шляху до споглядання Бога важливим є дійти до містичної простоти розуму, який піднімається до дружби з Богом через наслідування Христа. Але є також і пасивний аспект цього процесу: Святий Дух вкладає молитву у чисте серце, і Бог тоді наближається до людини Сам.

Проф. о. Е. Лаут говорив про «Апофатичний вимір грецької патристики та правоcлавного богослов’я». Отець Ендрю подав гарну презентацію витоків апофатичного богослов’я у Східному богослов’ї і представив різні думки з приводу розрізнення між сутністю Бога та його енергіями (між трансцендентним та іманентним виміром Бога). На переконання проф. Лаута, власне апофатичне богослов'я є базою, на якій можливі будь-які позитивні (катафатичні) твердження про Бога. І, навпаки, розглядати Бога лише як концепт і об’єкт нашої думки в кінцевому результаті веде до того, що ми називаємо «богослов’ям смерті Бога». Іншими словами, катафатичний підхід до Бога має сенс лише тоді, коли він базований на більш фундаментальному запереченні чим Бог не є.

Проф. о. Мартін Лінтнер був останнім доповідачем конференції, і він спрямував дискусію у більш практичне русло. Темою його лекції було «Пошук Бога в інтимних стосунках: західні тенденції духовності шлюбу після Другого Ватиканського Собору». Вже саме таке формулювання було дуже промовистим. У ширшому контексті, ця тема стосується дискусії, до якої міри певні людські інституції – і сім’я в тому числі – є відображенням за аналогією до Божих стосунків, а також місцем, у якому Бог відкриває себе, і людина отримує досвід Його присутності. Цей практично зорієнтований виступ професора у світлі сучасного вчення Церкви був досить несподіваним, зважаючи на те, що попередні презентації мали справу переважно із патристичними джерелами. Професор Лінтнер презентував розвиток ставлення до людської сексуальності та шлюбу від радше стриманого, часом навіть негативного, до такого, що по-богословськи позитивно оцінює ці аспекти життя. Ця зміна наголосу і більш інтегральна антропологія відобразилися також на тому, як ми описуємо пізнання Бога. Подружжя стає спільним пошуком Бога, а міжособистісні стосунки у сім’ї дозволяють за аналогією краще зрозуміти міжособистісних характер Тройці.

Ще однією важливою місією професора Лінтнера була презентація Європейського товариства католицького богослов’я (надалі ESCT), президентом якої він є. Заснована 1989 року, ця організація об’єднує понад 850 богословів з 20 країн Європи та має справу з широким спектром богословських питань. Члени організації розуміють, що богослов’я передбачає служіння Богу, Церкві і суспільству. Проф. Лінтнер проголосив започаткування української філії ESCT і запросив українських богословів ставати членами організації. Таке членство дає справді багато переваг, серед яких – платформа для обміну думок, доступ до певних видань, підтримка проектів, пошук грантів тощо. Проф. Лінтнер запевнив, що ESCT прагне дати позитивний стимул українському богослов’ю, і водночас очікує збагатитися через українських богословів нашої традиції, зважаючи на її близькість до Православних Церков. Декан ФБФ д-н Роман запевнив, що, справді, така співпраця має бути двостороння, щоб ми вчилися не лише брати, але і давати. Іншими словами, щоб зазвичай маргіналізоване греко-католицьке богослов’я прагнуло працювати для добра всієї Церкви.

На секційних засіданнях свої доповіді презентували науковці з України, Білорусі, Чехії, Польщі, Шотландії, Австрії та Сполучених Штатів Америки. Україну представляли о. Олег Кіндій, Ігор Кондратишин, Володимир Лукін, о. Андрій Олійник, Галина Теслюк, о. Олег Гірник, Ростислав Ткаченко, Василь Новаковець та Олександр Артамонов. Єдиним представником Білорусі стала бібліст Ірина Дубінецька. «Чеську делегацію» на чолі з професором Ленкою Карфіковою представили о. Девід Воропада, Ольга Навратілова, Віт Гусек, Алена Тескова. З сусідньої Польщі для участі в конференції прибули о. Томаш Штемпєнь, о. Лєшек Місярчик, о. Марцін Висоцький, о. Єжи Дуда та Марта Зьолковська. Серед доповідачів в секціях були також Олег Новосельський з Австрії, Деніел Ворден з Шотландії та Дуглас Фінн з США. Щодо конфесійної приналежності, то участь у конференції брали римо-католики, греко-католики, православні і протестанти. Це уможливило міжконфесійний, екуменічний підхід до проблематики. Дискусії після презентацій, у секція, за круглим столом, у перервах на каву та особистих розмовах стали справді екуменізмом «у дії». Спектр академічних інтересів доповідачів був досить широким, тому поділ на секції відповідав біблійному, патристичному та філософському компонентам теми конференції. Закінчилася академічна частина круглим столом.

Наостанок, варто згадати молитовний аспект конференції, адже у програму були включені також Літургія, ранішні і вечірні молитви у факультетській каплиці Йоана Богослова (розписи якої, власне, завершилися недавно). Ці моління відображали красу християнського сходу, і водночас містили новаторські елементи – як-от, виступ семінарійного октету чи виконання польської релігійної пісні, що має символічне екуменічне значення, від Андрія Шкрабюка та Володимира Дацюка. Позитивні відгуки з боку гостей конференції та активна участь у цих богослужіннях стали ще одним свідченням плідності нашої традиції. Саме молитовні вкраплення в конференцію стали можливістю дозволити Богові діяти з глибини серця самих учасників, спонукати нас до пізнавання Самого Себе. Адже богопізнання – це не тільки наш пошук, але і Божий дар та плід  Святого Духа в нас.