liturgics
|
Шановні колеги! Слава Ісусу Христу! Передаю Вам вітання із конференції “Успенські читання” з Києва! Прошу прийняти вибачення за те, що не можу особисто бути присутнім, хоч це планував! Дякую доктору Петрові Сабату за вибір теми «Євхаристія, як екуменічний вимір живої парафії» і пропозицію мені її виголосити. Тож які є розміри цього екуменічного виміру?
[1] Див.: М. Соловій, Г. Великий. Святий Йосафат Кунцевич: Його життя і доба, с. 356.
Кафедри біблійних наук, літургійних наук та богослов'я Філософсько-богословського факультету провели у четвер, 5 березня, науковий семінар "Meal in the Bible and Liturgy". Доповідачем виступив prof. Archibald van Wieringen - Old Testament, Tilburg School of Catholic Theology, the Netherlands. Місце проведення: авд. 309, Корпус Філософсько-богословського факультету УКУ, вул. Хуторівка, 35а. Подія у facebook
1. КСЛ - Конституція ІІ Ватиканського собору про Святу Літургію (Sacrosanctum Concilium).
Насправді Початок церковного року грецькою мовою звучить Ινδικτιώνος (індиктіон). Саме поняття цього слова є досить невизначеним. Існує багато дискусій серед науковців з приводу значення цього слова. Найправдоподібніше, це слово походить від латинського «indictio» (індіктіо), що дослівно означає проголошення. В дохристиянській Римській імперії індикт означав принагідні збори пшениці чи іншого зерна та збіжжя для потреб населення. Такий збір зерна здійснювався, зазвичай, один раз на 15 років. Проте вже від III століття, за правління імператора Діоклетіана, такий збір збіжжя став щорічним, а в часи імператора Костянтина (IV століття) збір зерна став початком християнського року. Правдоподібно, Індикт починався саме у вересні, саме той час припадав на перемогу імператора Костянтина і його спроби навернутися і стати християнином, зробивши свою імперію християнською. Це вплинуло на те, що він проголосив Індикт у вересні. А Церква цю дату прийняла на Нікейському соборі 325 року, як Початок літургійного року. Тому від вересня розпочинаються всі великі свята літургійного року, починаючи із Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня) і закінчуючи Успіням Пресвятої Богородиці (28 серпня).
|
В період між проголошенням свящ. Йосафата Кунцевича блаженним (у 1643 році) і його канонізацією (в 1867 році) пройшло 224 роки, і весь цей час його культ був обмежений в рамках помісної Українсько-Білоруської Церкви Київської митрополії. Культ свящ. Йосафата розвивався та входив у практику беручи до уваги загальну історію Церкви, переходячи при цьому різні етапи своєї інтенсивності. Це було спричинено тим, що на поширення почитання пам’яті блаженного свящ. Йосафата впливали також політичні обставини у Східній Європі в XVIII – XIX століттях [1]. Однак, він не занепав, а все ж розвивався та поширювався завдяки активній праці Василіянського Чину та єпископату УГКЦ. Завдяки їм його почитання поширилося на усю Католицьку Церкву.
The author discusses the act of proclamation of faith and oath at the chirotony of presbiter in UGCC as it was practiced in the past. In addition, the genesis of this addendum is illustrated. The author also presents his personal propositions of its use for the new edition of Archieratikon of UGCC.
Літургія починається, живе і звершується Словом. Словом Бога, який «багато разів і багатьма способами» (пор. Євр. 1:1) звертається до своїх людей, а також словом людини, її відповіддю Богові, «бо перш ніж людина відповість Богові словом літургії, Він звертається до неї своїм словом» (КСЛ [1], 9). Зустріч Слова Божого з людською дійсністю стає для людини досвідом Бога, величним ділом, яким Бог спасає світ або провадить світ до спасіння. Дійсність спасительного досвіду Бога — вічна; людина сприймає її через літургійне святкування, в якому вона оспівує це досвідчення і переказує його наступним поколінням. У такому святкуванні досвід слова Божого набуває вселенського виміру і уможливлює вічне причастя його, воно стає потоком живої води, яка відживляє, оновлює, але й творить і висловлює нові досвіди [2]. Все ж інколи це слово, особливо у літургійному контексті, тяжіє до перетворення у текст. Як і чому це стається?
Від самого початку, первісна апостольська кериґма звіщала, що Божий план спасіння реалізовується у конкретних історичних подіях. Царство Боже серед людей об’являється і «приходить у Ісусі з Назарету, у і через Його життя, Смерть і Воскресіння» [1]. Тому, за словами J. A. Jungmann: «Христові Страсті і Воскресіння формують, таким чином, тиждень за тижнем, об’єкт християнського спогадування; обоє разом становлять, у очах первісної Церкви, діло спасіння» [2]. Історія спасіння не завершується, вона триває у Церкві, де «історія продовжується у Літургії, а подія у Таїнстві» [3], створюючи, таким чином, спасенний ритм існування людини в Божому Царстві, залишаючись у вимірі часу. Пам’ять про євангельські події, в числі яких – Вознесіння стає, в цьому ракурсі, не просто їх спомином, але онтологічною реальністю, що оживає кожної години, дня, тижня, року, «освячуючи людське життя всередині часу» [4].
Отче Василю, Початок нового церковного року називають невідомим для широкого загалу словом «індикт». Чому така назва церковного року?
Від моменту приходу Спасителя у цей світ – «історія спасіння набирає форми Літургії» [1]. В цьому сенсі Вознесіння є «поворотною точкою» історії спасіння – з одного боку, воно завершує земне служіння Ісуса, а з іншого – стає початком нового і остаточного етапу – Літургії «останніх часів». Адже у Вознесінні теандрична Літургія Христа не завершується – вона продовжується в Літургії Церкви – «аж доки він не прийде» [2]. Саме тому, як зауважує J. Ratzinger: «Тексти Нового Завіту представляють таємницю Парузії мовою літургійного передання» [3]. Цей есхатологічний мотив Літургії від часу Вознесіння знаходить своє відображення у молитві Церкви: «μαραναθα» [4] – «Прийди Господи!». Особливий, літургійний характер Таїнства Вознесіння можна побачити у тому, як описується ця подія у тексті Євангелія від Луки, а також у її богословському значенні, що представлене у інших текстах Нового Завіту. Зокрема, слід звернути увагу на наступні три моменти, які виявляють саме літургійні аспекти Таїнства Вознесіння: благословення Христа, Його Небесна Літургія і таїнственна присутність у світі.
