Мета статті полягає у висвітленні поглядів Григорія Великого на тему спільнотности небесного щастя, яку творять праведники з Богом.
У першій частині статті представимо суть цього виду щастя, у другій - ознаку його спільнотности, а у третій - відлучення спільноти щастя від дійсности терпіння.

Завантажити

Літургійне богослов'я як академічна дисципліна - доволі недав­нє поняття в богослов'ї. Термін почали активно вживати у перших де­кадах XX століття, а набрав він особливої популярности та вагомости головно після II Ватиканського Собору, водночас у всіх конфесіях. На відміну від простого вивчення уставу, літургійне богослов'я має допомогти зрозуміти й пережити богослуження як зустріч із Живим Богом, розкрити, як через богослуження християнин (а також спіль­нота) зростає у вірі та знаходить підтримку і провід у своєму христи­янському житті. Дискусія про літургійне богослов'я як про академічну дисциплі­ну, яка відмінна від «вивчення уставу», про співвідношення літур­гійного богослов'я і догматичного богослов'я і про перспективи міжконфесійної літургійної співпраці щойно розпочинається серед бо­гословів України. Стаття пропонує розглянути в загальних рисах іс­торичний та інтерпретативний аспект літургійного богослов'я, щоби запропонувати модель міжконфесійної академічної співпраці у цій ділянці.

Завантажити

Studia Patristica. Volume LI. Including papers presented at the Conference ‘The Image of the Perfect Christian in Patristic Thought’ at the Ukrainian Catholic University in Lviv, Ukraine, under Taras Khomynch, Oleksandra Vakula and Oleh Kindiy in 2009. Edited by A. Brent, T. Khomych, O. Vakula and M. Vinzent. Leuven, Paris and Walpole, MA.: Peeters, 2011. I-XV, 216 pages.

This volume presents selected papers from an international conference held on September 11-12, 2009, at the Ukrainian Catholic University in Lviv, Ukraine. The conference was jointly organized by the Departments of Theology of the Ukrainian Catholic University and the University of Notre Dame in Indiana, USA. The topic of the conference was patristic notions of Christian perfection. The presentations discussed all epochs of patristic thought and literature or explored the use of patristic ideas of perfection in modern ecumenical dialogue and church social teachings. Contributors came from the USA, Europe, the Ukraine, and Russia.

Хто принаймні раз побував на Божественній літургії, котру очолює єпископ, архиєпископ, митрополит чи патріарх, той не міг не зауважити відмінности цього богослуження від звичних парохіяльних служб, навіть на великі празники. Літургія починається урочистою зустріччю єпископа, облаченням його в літургійні одежі посеред церкви, благословеннями на різні сторони світу й урочистим входом у святилище, який відбувається не на початку Літургії, як це звичайно роблять священики, а під час співу третього антифону, коли, зазвичай, відбувається обхід з Євангелієм. Навіть сам храм переображається для служіння архиєрейської літургії. На місці звичного для наших церков тетраподу встановлюють особливе підвищення з єпископським сідалищем - амвон. Єпископа супроводжує повний церковний причет: священики, диякони, піддиякони. Богослуження переповнене святковими піснеспівами, різноманіттям літургійних одеж та дійств.
Яким є літургійне служіння архиєрея і що особливого Церква хоче передати нам цим служінням? Чи архиєрейське служіння богослужб добового кола має якісь унікальні особливості, які допомагають нам глибше переживати цю літургійну дійсність? Можливо занепад архиєрейського служіння часослова спричинив у Церквах Сходу та Заходу занепад богослужень добового кола, обмежуючи побожність євхаристійною монокультурою, а його відновлення дасть шанс знову переосмислити це цінне для кожної літургійної традиції благочестя.

Завантажити

Серед багатьох рукописних кириличних требників, що збереглися до сьогодення, требник Київський XV ст. (зберігається в Апостольській ватиканській бібліотеці у фонді Борджіо-Ілліріко №15), який був книгою митрополита Київського Ісидора (1433-1458), а на відміну від інших упродовж століть привертав до себе увагу багатьох церковних дослідників. По-перше, тому що він був не тільки святительським требником, а й требником митрополичим, по-друге, тому що він містить тексти богослужень як требника, так і архиєратикона, а по-третє, тому що він подає також церковно-канонічні документи Київської Церкви. Цей рукописний требник не перестає бути актуальним і нині.
У цій публікації стисло представимо історичні та палеографічні дані про рукописний Київський требник, святительські богослуження, які він містить, та його значення для сучасного богослуження.

Завантажити

Нещодавно, під час Синоду єпископів УГКЦ, який відбувся 8-9 лютого 2012 року, було проголошено рік пам’яті Блаженнішого Патріарха Йосифа (Сліпого) на честь 120-ї річниці від дня його народження, яке ми відзначаємо 17 лютого у такий урочистий спосіб.

Після визначних доповідей, які тут вже були фахово представлені, також і нам було доручено виступити з промовою про світлу постать в історії нашої Церкви та народу України, його вірність Апостольському Престолові та витривалість у Христовому служінні для УГКЦ вже у роки визволення, після 18 невольницьких років «в’язня Христа ради» (адже за клопотаннями Римського Архиєрея Івана XXIII та президента США Джона Кеннеді 26 січня 1963 року Йосифа (Сліпого) було звільнено) та під час Його перебування, як пише владика Іван Хома, на засланні в Римі. Бо справді, у цей час у Москві Митрополит Йосиф одержав дипломатичний паспорт без права повернення до Львова. Також Йому було вручено лист від Святішого Отця з побажанням щасливої дороги словами Товії до сина і його супровідника: «Подорожуйте щасливо. Господь з вами на дорозі і хай вас супроводжує Ангел Господній» (Тв. 5,21) і дорогоцінну вервицю з перлин, ще й з позолоченим хрестиком.

Ось так писав перед самим Його визволенням ще тоді о. Мирослав Марусин: «Вже 17 років страждає Митрополит Йосиф і не подається і, в Бозі надія, витриває до кінця. Ми всі того свідомі, а й сам ворог свідомий того, що фальшиві обвинувачення ... на те, щоби прикрити злобні наміри большевицької московської влади знищити Українську Католицьку Церкву» .

Mon intervention porte sur l’oecuménisme de l’Église Grecque-Catholique Ukrainienne. En guise d’introduction, je dirai que l’oecuménisme n’est pas une théorie que l’on peut présenter, mais plutôt un sentiment d’esprit que l’on vit et porte un peu partout avec soi. Mais il n’y a pas de doute que dans une grande communauté de chrétiens comme l’Église, il faut aussi faire le point de ses sentiments pour pouvoir être tous sur la bonne et même longueur d’onde et ainsi répondre au voeu de notre Seigneur, Jésus Christ. C’est comme cela que l’oecuménisme devient théorie. Passons donc à la théorie.

Download

Deus non est notus nobis in sui natura, sed innotescit nobis ex operationibus vel effectibus eius.
Св. Тома Аквінський
Ті, хто догодив Богу і досягнув ... обоження, ... беруть участь не в Божій сутності, а в божественній енергії.
Св. Григорій Палама

Вчення Олександрійської та Антіохійської шкіл давно стали в історії науки символами безкомпромісної богословської поляризації. Поєднувані догматичними формулюваннями Соборів, ці два типи богомислення продовжували залишались протилежними точками зору. Це стосується як методів та підходів в інтерпретації Святого Письма, так і головних догматичних питань в тріадології та христології. Йдеться, передовсім, про проблему співвідношення єдності та троїстості Пресвятої Трійці та, звичайно, про довготривалі христологічні дискусії, які часто набували характеру надзвичайно жорсткого і непримиренного як богословського, так і персонального протистояння. Під час цих догматичних дискусій протилежні партії знаходили свої точки дотику лише у благодатній антиномії, яку тисячоліття пізніше св. Григорій Палама назве «критерієм благочестя». Яскравим прикладом такого антиномічного поєднання двох непоєднуваних богословських парадигм є халкидонська христологічна формула і тріадологічна доктрина.

Поряд з центральними догматичними формулюваннями, які виражали максимально можливий богословський консенсус, існує ще одна важлива проблема, яка перебувала в тіні «головних» богословських дебатів, проте так само потребувала і продовжує потребувати антиномічного балансу. Йдеться про осмислення і концептуалізацію взаємозв'язку між трансцендентністю та іманентністю Божої природи щодо сотвореної реальності.

Осмислення онтологічної проблеми співвідношення між трансцендентним та іманентним аспектами Бога і пошук її поняттєво-концептуального вираження має першорядне сотеріологічне значення з огляду на необхідність обгрунтувати можливості богопізнання, участі людини у Божій природі та людського обоження. Онтологічна віддаленість божественного і людського зникає саме завдяки Воплоченню Сина Божого, Чия Божа особа стала онтологічним мостом над буттєвою «прірвою» між несотвореним і сотвореним. Єдина особа Воплоченого Логосу буттєво возз'єднала протилежні світи: вічний і дочасний, безмежний та обмежений, божественний і людський. Тема взаємозв'язку Воплочення і Обоження є однією з центральних у святоотцівському богомисленні вже від Іринея Ліонського. Водночас, проблема богословської інтерпретації та догматичного вираження Доброї новини про поєднання єдиного і вічного Божого життя з багатоманітністю світової, сотвореної реальності залишається нерозв'язаною і дотепер. Напруження між абсолютною «іншістю» внутрішньотроїстого буття (Богом іn Se, ad intra, theologia) та одночасною онтологічною «близькістю» Бога в Його об'явлені та провіденційній присутності у світі (Бог pro nobis, ad extra, oikonomia) через божественну благодать, силу, енергію, було і залишається однією з центральних проблем богослов'я. З її постановки розпочинають свою книгу про богослов'я в ХХ-ому столітті Стенлі Ґретіц та Роджер Олсон: «У своїх найкращих проявах християнське богослов'я завжди намагалось знайти рівновагу між двома спорідненими біблійними істинами - божественною трансцендентністю та божественною іманентністю. З одного боку Бог трансцендентний щодо світу. Він самодостатній та існує незалежно від світу. Бог панує над всесвітом і приходить у наш світ ззовні. ... З іншого боку, Бог іманентний світу. Це значить, що Він завжди присутній у своєму створінні. Господь приймає найдієвішу участь у всьому, що відбувається у всесвіті та історії людства ... богослови у всі часи стикались з необхідністю знайти таке формулювання християнського уявлення про природу Бога, яка б врівноважувала, стверджувала та стримувала в творчій напрузі божественну трансцендентність та іманентність» . Ця проблема присутня і в патристичній літературі різних періодів і богословських шкіл. В цій статті ми представимо способи осмислення Божої трансцендентності та іманентності двох відомих представників Антіохійської та Олександрійської шкіл: Кирила Олександрійського та Йоана Златоуста. Нас цікавитиме в першу чергу те, як ці відомі Отці Церкви осмислюють, термінологічно і концептуально окреслюють об'явлену правду про Божу трансцендентність та іманентність.

Download

This article spells out different terminological trends within the Eastern Christian tradition as well as the East-West use of terminology to express the mystery of inner-trinitarian life and God's activities ad extra. It also surveys the meaning of the Greek words ουσία and ενέργεια in their evolution from classical Greek philosophy, through the Cappadocians, John of Damascus, and Gregory Palamas, to neo-Palamites such as Sergii Bulgakov and Georgii Florovsky. My task here is to show how the fundamental terms ουσία, ενέργεια and δύναμις functioned in their correlations, whilst forming the subsequent theological traditions of East and West. It is argued that in refining classical philosophical terminology for Trinitarian theology, not only did Eastern and Western fathers have different positions, but also among the Easterners there were considerable differences: a) the phrase God's essence/ουσία του Θεου for Easterners does not have the same meaning as ουσία/substantia for Westerners in view of the Eastern notion of divine transcendence rendered through the υπερούσια language; b) the ουσία  - ενέργεια distinction that has now become axiomatic in Eastern Orthodox theology due to the revival of Palamite theology.

Download

У перших трьох століттях християнства усвідомлення римським єпископом особливого авторитету своєї Церкви проявлялося в активній ініціативній участі у вирішенні спірних питань Вселенської Церкви. Активної позиції очікувалося від єпископа Риму і в період зародження аріанства – єресі, яка заперечувала Божество Ісуса Христа. Це була надзвичайно відповідна ситуація для нагального втручання папи у питання віри, щоб покласти край ворожнечі, яка нищила Церкву. Мета статті полягає у визначенні якою в дійсності була роль Риму у засудженні аріанства на початковій стадії його розвитку.

Download