З святом Богоявлення Господнього тісно пов'язаний чин Великого Богоявленського освячення води, або, як його ще в народі називають, Йорданського Водосвяття. Коріння даного освячення води сягають перших століть християнства і, ймовірно, виходять зі спроб Церкви охристиянізувати поганські звичаї. Так, за свідченням Епіфанія Саламінського (ІІІ ст.), у Єгипті (в Олександрії) вночі з 5 на 6 січня святкували народження бога Аіона від богині-діви Коре та свято ріки Ніл. Вночі єгиптяни ходили до Нілу черпати воду. [...]

Завантажити

З настанням Великого посту Церква пропонує вірним велике різноманіття особливих молитов і богослужінь, які допомагають відкрити у собі покаянний дух і достойно пройти шлях Великого посту. Всі ці твори церковної піснетворчості молитви та богослужіння у більшості є давнього походження і глибоко закорінені в літургійній практиці Церкви. Серед них, однак є одне богослужіння, яке є досить пізнього походження і не має відображення в церковному Уставі (Типіконі), - це богослужіння називається Пассія [1]. Над історією виникнення цього богослужіння (яке звершується через чин чи чинопослідування) в Київській традиції, над його формуванням в ході історії, та над дискусіями, щодо його звершення у сучасній літургійній практиці українських церков Київської традиції, хочу сьогодні коротко застановитись разом із вами.

Завантажити

«Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню» (Mр16,15) «...щоб вони були одно так само, як і ми одно ... щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене...» (Ів17, 22-23). Ось дві великі настанови, які залишив Христос апостолам, а через них і Церкві. Місія та єдність – це є два завдання Церкви, які складають її природу і не реалізуються миттєво чи один раз і назавжди, а залишаються постійно актуальними для Церкви та для свого здійснення вимагають чимало зусиль і постійної благодаті Божої.

Метою цієї статті є, опираючись на документи, поглянути на те, чим є єдність і місія для Католицької Церкви, та який існує зв’язок між цими двома реальностями. Це в свою чергу допоможе краще розуміти природу самої Церкви та її завдання, тобто дасть можливість ще раз звернути увагу на речі, які для Церкви є фундаментальними.

Завантажити

“Господи, зроби з нас живих людей” звучить в анафорі Серапіона.

Екуменічний соціальний тиждень – це золота нагода говорити про два зараз найбільш об’єднуючі фактори християн в Україні – Пресвяту Євхаристію і Майдан! Майдан – це одночасне надзвичайне прислухування людей до биття свого серця, це синхронне відкриття тих сердець до голосу власного сумління, де промовляє Бог Сотворитель! Революція гідности – це практична реалізація добрих намірів через вияв любові до ближнього, через солідарність в імені боголюдської гідности людини. Все це може мати свій початок і кінець лише в Євхаристії – найдивовижнішому вияві спілкування у світі!

Шановні пані і панове!

ІІ Cвітова війна закінчилася для Німеччини 25 років тому із поваленням Берлінського муру. В Україні ІІ Cвітова війна закінчилась Майданом.

Чим був Майдан?

Майдан – це спонтанне повстання молодих людей, в слід яких пішли мільйони інших. Цей рух мав своїм центром площу під назвою “Майдан Незалежності” в центрі Києва і тривав із кінця листопада 2013 р. до лютого 2014 р. Люди в Україні це зробили, бо чулися надто сильно обманутими владною системою. Склад повстанців був всіх вікових і соціальних категорій, усіх релігійних конфесій. Говорили різними мовами і походили з цілої України.

Шановні колеги! Слава Ісусу Христу!

Передаю Вам вітання із конференції “Успенські читання” з Києва! Прошу прийняти вибачення за те, що не можу особисто бути присутнім, хоч це планував! Дякую доктору Петрові Сабату за вибір теми «Євхаристія, як екуменічний вимір живої парафії» і пропозицію мені її виголосити.

Тож які є розміри цього екуменічного виміру?

В Україні, як і в багатьох інших посттоталітарних державах, система вищої освіти залишається закритою, вимоги до якості формулюють і перевіряють переважно профільні міністерства (виконавці, а не реальні замовники освітніх послуг), які не завж­ди корелюють із реальними потребами відкритого ринку. А важ­ливі гравці, що мають скеровувати учасників освітнього про­цесу, - бізнес, студенти, національні та міжнародні громадські організації та інші - не беруть участі (навіть побічно) у проце­дурах забезпечення якості, хоча формально таку участь перед­бачено. Головним завданням освітніх закладів стає не підвищен­ня власної якості та ефективності, а успішність формального звітування перед державними органами контролю, результатом чого, за браком мотивації і серйозного суспільного контролю, стає корупція.

«Перед нами дійсно великі завдання. ХХ століття було дуже несправедливе як до УГКЦ загалом, так і богослов’я в ньому зокрема. Лихоліття цього часу повністю заглушили богословський голос нашої Церкви. І те що філософсько-богословський факультет відродженої тоді Богословської академії, а тепер УКУ намагається прокласти ці містки до суспільства, розвиватися – це великий знак надій. Я впевнений, що серед наших студентів – як мирян, так і семінаристів – є майбутні Балтазари, Каспери українського богослов’я», – з такими словами з нагоди свята звернувся до всіх присутніх декан філософсько-богословського факультету о. д-н Роман Завійський.

21 травня, з нагоди празника св. Івана Богослова, в УКУ відзначають День філософсько-богословського факультету, який є їхнім покровителем. Святкування з нагоди свята розпочалися Божественною Літургією.

УГКЦ не є молодою панною, яка може, залежно від настрою, поводитися в той чи інший спосіб. Воно однак часами так буває, бо різне є пережиття церковності серед вірних самої УГКЦ. Щоб серйозніше проаналізувати, яка нині роль УГКЦ в суспільстві, потрібно перш за всього зрозуміти, хто є УГКЦ і яке є її покликання.

УГКЦ – це насамперед спадкоємниця зорганізованої спільноти Ісуса Христа, яка колись повстала на берегах Києва – нині столиці України. Ця Церква далі живе і відроджується в час кожної Літургії, але на жаль, недосконало, бо носить в собі рану роз’єднання із іншим частинами Церкви того самого Ісуса Христа тут у Києві. Іншими словами, УГКЦ – це кровоточива частина Київської Церкви Ісуса Христа, яка повинна жити і служити українцям, тобто народові, який п’є воду з українських джерел, незалежно від свого національного коріння.

Буквально кілька місяців тому український народ пережив шокуючі події: зраду Президента національних інтересів, спалах всенародного повстання під назвою «Євромайдан», трагічну смерть Небесної сотні… А коли ситуація у країні більш-менш стабілізувалася, на Україну обрушилася нова біда – окупація російськими військами Криму та відкриті загарбницькі дії Російської Федерації щодо української території… З перспективи часу про Майдан, роль Церкви на Майдані, особливості душпастирської праці, про екуменічне чудо Майдану та кримське питання ми розмовлятимемо з о. Василем Рудейком – доктором богослов’я, викладачем кафедри богослов'я Українського католицького університету, душпастирем Майдану.

– Почнімо з того, якою є соціальна місія Церкви в загальному і де священик повинен бути як душпастир, а де йому негоже бути?

– Під соціальною місією Церкви я розумію проповідь Євангелія, тобто проповідь Євангелія обов’язково є соціальною. Не буває «ідеальної» проповіді Євангелія. Євангеліє не проповідує ідеали для людини. Євангеліє проповідує Особу, яка допомагає іншому. І найбільша ідея чи ідеальна ідея, скажімо так, Євангелія, полягає в тому, що Бог стає людиною, щоб їй допомогти вилізти з тої проблеми, в яку вона залізла. Це і є соціальна місія Церкви – йти за Євангелієм Христа, ставати подібним до людини, яка має певну проблему, і намагатися їй допомогти.